Originary Interest

Уявімо столярку Єву. Краща пилка дозволяє їй підготувати більше дощок, що пояснює готовність заплатити за неї. Однак Мізес відділяє продуктивність пилки від питання, коли Єва зможе скористатися результатом праці. Виготовлення й продаж меблів потребують часу. На його думку, первинний процент виражає співвідношення оцінок ранішого та пізнішого задоволення потреб. Це не особлива винагорода, яку автоматично створює кожен продуктивний верстат. [1]

Єва оплачує деревину та інші необхідні ресурси зараз, а готові меблі продає пізніше. Навіть без банку її кошти залучені у виробництво й не можуть одночасно служити іншій меті. Мюррей Ротбард пояснює часовий бік виробництва саме розривом між ранніми витратами та пізнішими надходженнями. Кредитний договір для такого міркування не обов’язковий. Проте в реальній майстерні залишається невідомим, за скільки продадуть меблі й чи заплатить покупець. [3]

Візьмімо власний спрощений приклад: сьогодні витрачаємо 100, а за рік отримуємо 105 у тих самих грошових одиницях. Різниця становить 5, тобто 5% початкової витрати. Отже, відсоток має визначену базу та період. Але ми розрахували дохідність, а не виміряли чистий первинний процент. Ротбард виокремлює процент у моделі без несподіванок; для Єви треба було б також знати всі витрати, зміну купівельної спроможності та невизначеність результату. [3]

А якщо меблі раптом стануть модними й Єва продасть їх значно дорожче, ніж очікувала? Мізес відрізняє такий підприємницький прибуток від часової складової оцінювання. Він виникає через зміни умов і те, як підприємець їх передбачив. Зміна смаків покупців так само може принести збиток. Кінцева сума поєднує кілька впливів. Сама різниця між витратами та надходженнями не показує частки первинного процента. [1]

Якщо Єві потрібна позика, кредитор також міркує, чи вона поверне борг і що можна буде купити за повернені гроші. Тому в сукупній ринковій ставці Мізес розрізняє підприємницьку складову, пов’язану з невизначеністю, та цінову премію, пов’язану з очікуваними змінами купівельної спроможності. Проте договір не містить окремих вимірів цих впливів. Не можна просто відняти від ставки відомі величини: очікування можуть не справдитися, а фактичний результат — відрізнятися від обіцянки. [2]

В іншому власному прикладі позика обіцяє номінальні 2% за рік, тобто дохід у грошах без урахування зміни цін, але ціни за цей час зростають на 4%. Якщо борг погашено, реальний результат становить приблизно мінус 2%: грошей більше, але купити за них можна менше. Це оцінка з уже відомою інфляцією. Вона не є прямим виміром від’ємного Originary Interest. У підході Мізеса треба розрізняти часову оцінку, зміну купівельної спроможності та можливість того, що боржник узагалі не заплатить. [2]

Для аналізу Мізес і Ротбард уявляють економіку, де умови постійно повторюються й нікого не застають зненацька. Вони називають її рівномірно функціонуючою економікою. Ця допоміжна модель відділяє чистий процент від підприємницьких прибутків і збитків. Єдина ставка в ній стосується однакового періоду. Це не означає, що всі реальні позики повинні мати однаковий відсоток: насправді відрізняються боржники, умови та очікування. [1] [3]

Bitcoin дозволяє перевіряти платежі й запобігає повторному витрачанню тих самих коштів. Проєкт Накамото не перетворює його на рахунок, де саме очікування додає біткоїни, одиницю яких позначають BTC. Пропозиція процента за їх позичання створює інші відносини: боржник зобов’язується повернути кошти й сплатити обіцяні проценти. Це сучасна ілюстрація різниці між зберіганням грошей і кредитуванням. Originary Interest допомагає міркувати про час, але не замінює перевірки умов і надійності конкретної пропозиції. [4] [2]