Австрійська школа — це традиція економічної думки, витоки якої пов’язують із Карлом Менгером та його книжкою 1871 року. Вона досліджує, як люди з різними потребами й неповними знаннями обирають серед обмежених можливостей та як їхні плани зустрічаються на ринку. Важливу роль відіграють суб’єктивна цінність, час та інформація в цінах. Автори розходяться в багатьох висновках: це не інвестиційний посібник і не єдина політична програма.
Анна вранці йде на потяг і хоче кави. Павел уже випив одну й більше не хоче. Та сама чашка має для них різне значення. Це і є суб’єктивна цінність: ми оцінюємо речі за тим, чим вони можуть бути корисні нам у певній ситуації. Бажання не скасовують обмеженості ресурсів або виробничих витрат. Але самі години, витрачені на виготовлення речі, не гарантують інтересу покупців. Купуючи каву, Анна в цю мить віддає перевагу чашці перед грошима, які передає продавцю. Продавець, своєю чергою, воліє отримати гроші, а не залишити собі цю чашку кави. Так ця традиція пояснює суспільні явища через людські дії, не припускаючи, що всі хочуть однакового. [1]
Перша ранкова кава може бути приємною, п’ята — вже зайвою. Купуючи, Анна оцінює не всю каву світу, а наступну чашку. Економісти називають це граничною корисністю, Marginal Utility: значенням додаткової одиниці за певних потреб і запасів. Так можна зрозуміти й воду та діаманти. Вода необхідна для життя, але додаткова склянка біля справного крана може коштувати мало; у пустелі обставини інші. Кожен вибір також має альтернативну вартість, Opportunity Cost: цінність найкращої можливості, від якої ми відмовилися. За ті самі гроші Анна могла б купити перекуску. Ціни виникають із пропозицій купівлі й продажу, а не з точного вимірювання щастя чи автоматичної перевірки справедливості. [1] [15]
Власниця кав’ярні дорожче купує зерна. Їй не потрібно знати кожного виробника або всі причини змін, щоб зменшити втрати, знайти іншого постачальника чи змінити меню. Фрідріх Гаєк у есе 1945 року пояснював, що важливі знання розпорошені: хтось знає запаси, інший — місцевий попит, ще хтось — про виробничу поломку. Ціни можуть передавати частину цих змін і допомагати узгоджувати рішення. Вони не мусять повідомляти, що саме сталося. І вони не досконалі: наприклад, шкода від забруднення може не повністю входити в ціну. Здатність ринку передавати інформацію не означає, що кожна ціна охоплює всі наслідки. [4]
Анна бачить черги біля раннього потяга, а сусідня кав’ярня відчиняється пізніше. Можливо, тут бракує потрібної клієнтам пропозиції. Ізраель Кірцнер наголошував на такому підприємницькому відкритті: людина помічає невикористану можливість і намагається її реалізувати. Попит і витрати покажуть, чи була оцінка вдалою. Ані прибуток, ані збиток не визначені наперед. Для відкриття ятки потрібні обладнання, праця, дозволи й готовність до невизначеності. Конкуренція в цьому розумінні — не лише перелік чинних фірм, а постійне відкриття й перегляд бізнес-планів. [6]
Тепер уявімо, що Анна відкрила власну кав’ярню. Щоб розширити її, треба придбати кавомашину й облаштувати приміщення до того, як заплатять нові клієнти. Між витратою і результатом минає час. Ойген фон Бем-Баверк досліджував саме цей зв’язок капіталу, виробництва та процента. Капітал тут — не лише гроші: машина, млинок і запаси мають конкретне призначення й не можуть без витрат перетворитися на будь-що інше. Часова перевага, Time Preference, описує оцінку отримання чогось зараз порівняно з пізнішим отриманням. Проте ринкові процентні ставки не пояснюються лише терплячістю: важать також ризик неповернення, очікування та умови фінансування. Саме очікування чи заощадження не гарантує успіху справи. [2]
Якби Анна продавала каву лише за речі, потрібні їй саме зараз, довелося б шукати клієнта з відповідною пропозицією. З грошима такого збігу шукати не потрібно. Клієнт платить, а Анна може купити потрібні речі деінде. Вона приймає гроші, бо згодом їх, імовірно, прийме хтось інший. Карл Менгер пояснював появу грошей дедалі ширшим використанням в обміні товарів, які легше продати. Це можливий механізм, а не доказ однакового походження всіх валют. Карбування монет, право, банки та держави істотно формували історичні грошові системи. Людвіг фон Мізес згодом досліджував зв’язок очікувань нинішньої купівельної спроможності з попереднім досвідом цін. Ці питання допомагають думати й про прийняття нової валюти, але самі не визначають ціну біткоїна. [8] [11]
Анна може відкрити в орендованому приміщенні кав’ярню або пекарню. Технічної можливості обох недостатньо: треба порівняти оренду, машини, сировину й очікуваний виторг. У 1920 році Мізес стверджував, що скасування приватної власності на засоби виробництва та їхніх ринків прибере їхні ринкові ціни, а отже, важливий інструмент грошового порівняння. Це проблема економічного розрахунку. Йдеться не про невміння планувальника додавати, а про те, звідки він візьме змістовні ціни для різних способів використання ресурсів. Гаєк додав проблему знань, які постійно змінюються. Межі аргументу важливі: дискусія про цілком планову економіку сама не вирішує питання кожної окремої публічної послуги чи регулювання. [3] [4]
Уявімо, що дешевший кредит одночасно заохочує багатьох підприємців розширюватися. Austrian Business Cycle Theory, скорочено ABCT, стверджує: якщо кредитні умови не відповідають реальним заощадженням і доступним ресурсам, можуть виникнути плани, які неможливо всі завершити за очікуваннями. Таку невідповідність інвестицій теорія позначає як Malinvestment. Це не просто будь-яка збиткова фірма й не правило, за яким кожен дешевий кредит неодмінно спричиняє кризу. Для оцінки певної рецесії треба довести цей механізм і порівняти його з іншими поясненнями, зокрема перебоями постачання чи фінансовою панікою. Дати наступного спаду теорія не дає. [12]
Назва нагадує про австрійські витоки традиції. Менгер опублікував Основи політичної економії у 1871 році. Ойген фон Бем-Баверк розвивав теорії капіталу та процента, Фрідріх фон Візер — питання цінності й витрат. Людвіг фон Мізес досліджував гроші, економічний розрахунок і людську дію. Фрідріх Гаєк — знання та координацію, Ізраель Кірцнер — підприємницьке відкриття. Це не школа в одній будівлі й не сукупність думок усіх сучасних австрійських економістів. Це традиція, що розвивалася й розгалужувалася. Щоб зрозуміти твердження, корисно знати його автора та питання, на яке він відповідав. [1] [2] [6]
Усередині традиції різняться погляди на банки, державу, невизначеність і способи обґрунтування. Праксеологія Мізеса, Praxeology, наголошує на логічних висновках із цілеспрямованої людської дії. Гаєк також зосереджувався на обмеженості знань і застерігав від удаваної точності, якої складні суспільні явища не допускають. Людвіг Лахман і Мюррей Ротбард розвивали інші, відмінні між собою підходи. Тому назва австрійська школа не повинна автоматично означати підтримку одного грошового чи політичного устрою. Суб’єктивну цінність і граничне мислення використовують і поза цією традицією. Важливий конкретний аргумент, а не сама назва. [9] [10] [13] [14]
Запитайте, чи автор пояснює принцип, пропонує політику, чи стверджує щось про певну історичну подію. Останнє потребує також даних і порівняння з альтернативами. Наприклад, дослідження Tsionas, Kollintzas і Konstantakopoulou 2009 року повідомляє про підтримку ABCT на даних за 1980–2005 роки. Один результат не доводить усіх версій теорії чи її застосовності до кожної кризи. Для Bitcoin ця традиція пропонує питання про обмеженість ресурсів, готовність приймати гроші, планування в часі й конкуренцію валют. Безпеку мережі, різкі зміни ціни, захист ключів і фактичне використання все одно слід оцінювати окремо. Школа може дати корисні питання, але не готову відповідь про майбутню ціну біткоїна. [7] [9]
Для повної картини прочитайте також Надійні гроші, Time Preference, Фіатні гроші, Bitcoin, Carl Menger, Ludwig von Mises. На цю статтю також посилаються Надійні гроші, Josef Tětek, Praxeology, Saifedean Ammous.