Spontaneous Order

Власниця кав’ярні хоче обслужити ранкових гостей, обсмажувальник — продати каву, а перевізник — використати свій маршрут. Їхні наміри цілком реальні. Проте ніхто з них не мусив проєктувати всю мережу, завдяки якій кава потрапила на стіл. Адам Фергюсон зауважував, що, прагнучи близьких цілей, люди створюють також інститути, майбутнього вигляду яких не передбачали. У цьому значенні інститути охоплюють також правила власності та усталені звичаї співжиття. Отже, спонтанність не заперечує особистого планування. Вона описує його зв’язок із цілим, що поступово виникає. [1]

У кав’ярні власниця складає графік змін і визначає меню. За розрізненням Гаєка, це організація: люди виконують конкретні завдання під спільним керівництвом. Проте зв’язки з обсмажувальниками, клієнтами й іншими підприємствами виходять за межі її повноважень. Кожен пристосовує власні плани до інших. Тому керована кав’ярня може бути частиною ширшого спонтанного порядку. Суперечності немає: це різні рівні тієї самої діяльності. [2]

Домовленість про оплату постачання дає обом сторонам підстави для очікувань. Однак загальні правила власності й договорів не визначають, яка кав’ярня яку каву замовить і кому продасть. Гаєк відрізняє ці рамки від наказу, що призначає конкретне завдання. Люди можуть свідомо підтримувати й поліпшувати правила, тоді як учасники самі встановлюють торговельні зв’язки. Тож спонтанний порядок не дорівнює безправ’ю чи думці, ніби досить усунути всі обмеження. [2]

Уявімо, що певний сорт кави дорожчає. Кав’ярня може змінити суміш, зменшити втрати або знайти іншу пропозицію. Для цього не обов’язково знати кожну причину змін на іншому кінці ланцюга постачання. Так ціни можуть передавати частину розпорошених знань, про які йдеться в Knowledge Problem. Але саме подорожчання не доводить, що пристосування буде безперешкодним. Важливі також доступні заміни, договори й своєчасність повідомлення про зміну. [3]

Якщо постачальник не виконує домовленість, суперечку може вирішити суд. Він має процедури й розподілені завдання; він не спонтанний у тому самому сенсі, що ширша мережа обміну. Гаєк визнає, що забезпечення дотримання загальних правил потребує організованих зусиль. Перевізники та обсмажувальні підприємства теж мають власне керівництво. Варто з’ясовувати, чим їхній план справді керує, а які зв’язки виникають поза ним. Сама наявність організації не спростовує ширшої спонтанної взаємодії. [2]

Звичай може поширюватися, навіть якщо комусь шкодить. Фергюсон описував серед непередбачених наслідків також підпорядкування й владу, а не лише корисні інститути. Для оцінки результату потрібно окремо запитати, кому він допоміг, кому зашкодив і за якими критеріями ми його оцінюємо. Походження інституту не доводить його справедливості чи дієвості. Слово спонтанний описує спосіб виникнення, але не замінює оцінки наслідків. [1] [2]

Дивлячись на справну мережу кав’ярень і постачальників, легко уявити послідовну історію її виникнення. Фергюсон застерігав від приписування складних інститутів одному засновнику. Але фраза, що все виникло саме, пояснює так само мало. У нашому прикладі знадобилися б свідчення про замовлення, зміни правил, наслідування успішних практик і невдалі спроби. Гаєкове питання про навчання нагадує: пізніша узгодженість планів ще не показує, як люди до неї дійшли. [1] [4]

Bitcoin виник зі свідомого задуму й написаного програмного забезпечення. Протокол тут означає технічні правила, за якими мережа обробляє та перевіряє транзакції. Отже, його правила не є прикладом чогось, чого ніхто не створював. Водночас рішення людей прийняти його, розробляти послуги або обирати торговельних партнерів не утворюють єдиного спільного бізнес-плану. Поняття спонтанного порядку допомагає відрізняти проєкт протоколу від його прийняття та подальшого використання. Конкретні компанії, розробники й правила нікуди не зникають. Просто їхні окремі наміри не можна автоматично приписувати всім людям та організаціям, пов’язаним із Bitcoin. [2] [3] [5]