У Мізеса Interventionism означає владні приписи або заборони, які змінюють окремі ринкові рішення, але залишають ринкову систему загалом у дії. Це не назва будь-якої діяльності держави. Тут важливо зрозуміти конкретний механізм і його наслідки, а не надати всім заходам спільний політичний ярлик.
Мізес відрізняє захист крамниці Еви від пограбування від наказу, що визначає ціну молока. У першому випадку поліція захищає власність; у другому влада змінює умови продажу. Саме в такому вузькому значенні він вживає Interventionism. У звичайній розмові «втручання» може означати значно більше. Без цього уточнення люди можуть сперечатися про державу, говорячи насправді про різні речі. [1]
Ева досі замовляє товари, платить працівникам і визначає решту асортименту. Покупці обирають між крамницями та продуктами. Отже, окреме обмеження не означає, що чиновники спланували всю економіку. Важлива взаємодія: ціну молока може визначати наказ, тоді як транспортні витрати й інші можливості заробітку змінюються. Захід діє всередині цієї мережі зв’язків. [1]
Уявімо протилежну крайність. Ева юридично залишається власницею, але чиновники визначають усі товари, постачальників, ціни та працівників. Вивіска «приватна крамниця» вже не пояснює, хто нею керує. Мізес відрізняє таке повне управління від окремих втручань у діючий ринок. Документа про власність недостатньо: важливо, які рішення власниця ще може ухвалювати сама. [1]
Мізес починає з бажання зробити молоко доступним для сімей. Його приклад передбачає примусово встановлену граничну ціну нижче тієї, що інакше склалася б на ринку. За нижчою ціною покупці хочуть купувати більше, але частині виробників продаж стає невигідним і вони зменшують пропозицію. Доступна ціна та наявність товару можуть розійтися. Умови принципові: верхня межа вище наявної ринкової ціни сама по собі не запустила б цей механізм. [3]
Візьмімо власну числову ілюстрацію. За встановленою ціною покупці хочуть придбати 90 одиниць молока, а продавці пропонують 70. Різниця становить 20 одиниць. Саме стільки молока бракує, щоб задовольнити попит за цією ціною. Але ця різниця не показує, скільки окремих людей підуть без покупки. Наявне молоко можуть розподіляти в порядку черги або за нормами, тобто за правилами, які визначають, хто й скільки отримає. Це не історичні дані й не розрахунок Мізеса. Числа лише пояснюють, чому нижча ціна сама не забезпечує покупку кожному. [3]
Побачивши недостатню пропозицію, уряд може змінити або скасувати початковий захід. Мізес простежує інший шлях: влада зберігає цінову межу й намагається знизити витрати виробників регулюванням ціни корму. Це втручання в інший ринок, учасники якого теж реагують. Така послідовність залежить від рішень, а не доводить, що кожне правило автоматично веде до повного планування. У реальному випадку треба з’ясувати фактично обраний шлях. [3]
Інший варіант — субсидія, тобто виплата виробникам із публічних коштів. Мізес порівнює її із захистом через імпортне мито: збір із ввезених товарів може перенести вартість захисту в ціни для покупців. За субсидію, профінансовану податками, платять платники податків. Ці способи не тотожні, але жоден не створює безкоштовної праці, землі чи обладнання. Варто запитати, хто одержує допомогу, хто її фінансує і на що інше могли піти ресурси. [2]
Мета, засіб і результат — різні питання. Бажання забезпечити сім’ї молоком не доводить дієвості цінової межі; критика межі сама по собі не означає відмови допомагати сім’ям. Мізес розрізняє придатність засобу та оцінку мети. Для реального ринку потрібні докази щодо умов, наслідків і доступних альтернатив. Так само можна запитувати про заходи навколо Bitcoin: хто що зобов’язаний робити і як люди можуть реагувати? Назва технології чи політики не замінить відповіді. [2]
Для повної картини прочитайте також Price Controls, Economic Calculation, Human Action, Opportunity Cost, Bitcoin. На цю статтю також посилаються Price Controls.