Bitfinex: крадіжка, яку блокчейн не забув

Bitfinex використовував для коштів клієнтів рішення з багатопідписом у співпраці з компанією BitGo. Метою було зменшити ризик того, що одного скомпрометованого ключа достатньо для виведення коштів. Однак 2 серпня система авторизувала масштабну серію транзакцій, які біржа не мала наміру виконувати. Формальна кількість підписів не запобігла збою всього операційного середовища.

Викрали рівно 119 754 BTC, здійснивши понад 2 000 переказів. Тоді ця сума становила близько 70 мільйонів доларів; подальше зростання курсу перетворило її на мільярди. Однак для користувачів збитки почалися не з майбутнього графіка ціни. Вони почалися тієї миті, коли сервіс зупинив роботу, а їхні залишки на рахунках стали частиною врегулювання чужого інциденту безпеки.

Крадіжка показала різницю між технікою мультисиг та управлінням мультисиг. Більше ключів допомагає лише тоді, якщо вони незалежні, правила підписання розкривають незвичайний запит та весь система не має шляху, який обходить захист. Безпекова схема не можна оцінювати кількістю ключів без знання того, хто та за яких умов їх використовує.

Клієнт біржі крім того не міг on-chain розрізняти свій внесок від інших. У внутрішній базі даних він мав обліковий залишок; приватні ключі контролювала служба. Ризик контрагента здійснився точно в момент, коли технічна проблема гаманця змінилася на рішення, як розділити збитки між людьми, чиї окремі рахунки не були атаковані.

Bitfinex публікував періодичні відомості, але спочатку не зміг пояснити повний механізм проникнення. Така невизначеність є у інциденті звичайною та одночасно болючою: користувачі потребують знати, чи є залишки коштів безпечними, тоді як розслідування не може негайно публікувати всі сліди. Біржа вирішила відновити роботу з обліковим збитком уже через кілька днів.

Bitfinex не поклав збитки лише на біткоїн-рахунки, з яких викрали монети. Біржа оголосила про зменшення всіх клієнтських балансів на 36,067 відсотка. У тодішньому повідомленні вона пояснила, що такий підхід найближчий до того, що сталося б у разі ліквідації компанії. Отже, наслідки технічного збою розподілили між клієнтами через спільне облікове рішення.

За знецінені кошти біржа випустила токени BFX у доларовій номінальній вартості. Їхній власник міг торгувати, пізніше обміняти або передати на частку у материнській компанії iFinex. Конструкція дала пошкодженим ліквідний запит, але одночасно на них перенесла ризик, чи біржа виживе та зможе виконати зобов'язання.

До квітня 2017 року Bitfinex оголосив, що всі токени BFX викуплено за номінальною вартістю в доларах або обміняно на акції. Тому важливо розуміти, що саме означає заява про повну компенсацію. Користувачеві не повернули початкову кількість біткоїнів, ціна яких за цей час могла зрости. Він отримав вартість, визначену механізмом, який компанія запровадила після інциденту.

Деякі клієнти продали токен раніше з знижкою, інші його утримували, а інші обрали акції. Їхній економічний досвід відрізнявся. Компанійська фраза про викуп усіх токенів описує завершення зобов'язання згідно з правилами BFX, а не єдиний повернення до стану до крадіжки.

Цей випадок став вагомим аргументом за власну зберігання. Однак навіть вона не гарантує безпеці без правильних резервних копій та процедур. Різниця полягає в місці прийняття рішень: у власній гаманці людина несе ризик ключа безпосередньо, тоді як на біржі довіряє ключ та кризовий план компанії, яка може після збитків змінити його обліковий запит.

Однаковий відсоток для всіх здавався бухгалтерськи простим, але людські ситуації однаковими не були. Один клієнт тримав на біржі біткоїн, інший — доларовий залишок, а ще один — відкриту торговельну позицію. Розподіл збитку тому одразу викликав питання, чи може компанія після провалу перетворити різні активи на спільну боргову вимогу. Токен BFX надав цій вимозі торгівельну форму, а не гарантію, що кожен отримає назад економічно рівноцінну річ. Коли Bitfinex пізніше викупив його за номінальний долар, він міг правдиво сказати, що зобов'язання виконано; клієнт при цьому міг порівняти результат із кількістю біткоїнів, які йому були списані. Обидва речення можуть бути водночас правдивими.

Вкрадені біткоїни залишилися після крадіжки на адресах, які міг відстежувати кожен аналітик. Публіка бачила, коли частина запасу змінилася, але сам транзакційний граф не містив імені злочинця. Адреса — це псевдонім, а не паспорт, і одна людина може створювати тисячі адрес.

За даними американського міністерства юстиції, слідчі відстежували переводи через складні ланцюжки, рахунки під фальшивими ідентифікаторами, обміни між активами та служби, позначені як міксери. Частина доходів була використана, згідно з судовими документами, для покупки золота. Кожен наступний крок мав відокремити монети від відомого джерела, але одночасно додавав нові місця, де могла виникнути слідр.

Міксування біткоїнів може ускладнити просте призначення входів та виходів, але не знищує всі навколишні дані. Біржі зберігають дані про входи та ідентифікаційні дані, хмарні служби — записи, а конфісковане обладнання може містити файли, які пов'язують псевдонімну адресу з конкретною особою. Аналіз ланцюжка був однією частиною пазла, а не автоматичним виявленням.

У лютому 2022 року американські органи оголосили про арешт Іллі Ліхтенштейна та Гетер Морган та конфісковані приблизно 95 000 BTC. Доступ до такої великої частини монет дозволили приватні ключі, знайдені під час розслідування. Без ключів знання адрес не дало б уряду можливості пересунути кошти.

Конфісковані кошти створили нову юридичну проблему: хто має право на активи, кількість яких залишилася тією ж, але доларова вартість змінилася суттєво? Оригінальні клієнти, біржа та інші кредитори могли мати різні аргументи. Власність у ланцюжку в руках органів не вирішила питання про справедливе розподілення; це залишилося завданням судів та юридичних процесів.

Ліхтенштейн у 2023 році визнав, що хакнув Bitfinex та згодом прав біткоїни. Морган визнала участь у пранні доходів. Ці визнання відділили попередні звинувачення від судово підтвердженої ролі: не просто пара, знайдена біля ключів, а люди, які прийняли відповідальність за конкретні дії.

У листопаді 2024 року Ліхтенштейн отримав покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. Вирок прийшов через вісім років після крадіжки. Довгий інтервал показує обидві сторони публічного ледджеру: розслідування може тривати роки, але історичні дані не переписуються, а старий перевод можна знову проаналізувати з новою інформацією.

Ця історія часто використовується як доказ того, що Біткоїн не анонімний. Точніше слово — псевдонімність. Блокчейн постійно показує суми та відносини між адресами, але ідентичність надає лише поєднання з зовнішнім світом. Якщо людина не створює жодного зв'язку, ім'я у ланцюжку немає. Якщо створює, може освітити навіть роки стару історію.

Аналіз блокчейну тому не є всевідною камерою. Він працює з імовірностями, моделями та даними від інститутів. У справі Bitfinex до публічних транзакцій додалися судові накази, біржові записи, хмарні дані та конфіскований файл з ключами. Лише сума дозволила перейти від графа до осіб та від слежки до конфіскату.

Хак Bitfinex поєднує три різні історії, які потрібно тримати окремо: провал костодіальної служби у 2016 році, компанійське розділення та компенсацію збитків та пізніше кримінальне розслідування прання монет. Блокчейн пов'язав всі частини постійною стопою, але жодну не вирішив сам. Не забув транзакції; люди мусили з'ясувати, що вони означають та кому після років належить відповідальність.

Справа тому відкидає простий урок, що публічний блокчейн або забезпечує повну анонімність, або навпаки розкриває кожного. Адреси видимі, імен у них не записано. Розслідування набуло значення лише після поєднання рухів у ланцюзі з рахунками сервісів, документами, пристроями і нарешті з ключами, які дозволили перемістити монети. Кожен наступний крок міг підкріпити або спростувати гіпотезу. Відстеження ланцюга було картою, а не вироком. Саме ця повільність пояснює шестирічний проміжок між крадіжкою та великим вилученням: слід залишився, але перетворити його на ідентичність і доказ вимагало роботи поза блокчейном і процедур, які мають витримати судову перевірку.