П'ять біткоїнів за одне клікання

Гевін Андресен представив freebitcoins.appspot.com 11 червня 2010 року як свій перший програмістський проєкт, пов’язаний із Біткоїном. Він навмисно почав із простого: відвідувач вводив адресу, і сайт надсилав йому 5 BTC. Спочатку повторні виплати обмежували за IP-адресою інтернет-з’єднання; CAPTCHA тоді ще не була ввімкнена. Гевін виділив для сервісу 1 100 BTC — цього вистачало на 220 повних виплат.

Його мотивація була практичною. Людина, яка прочитала про Біткоїн, могла приєднатися до нього та запустити програмне забезпечення, але без монет не мала чого надсилати. Видобуток вимагав часу та щастя, тоді як покупка була на ранньому ринку складною. Кран скоротив шлях від «мене це цікавить» до «перша людина прийняла мій біткоїн» на кілька хвилин.

Андресен не хотів залишитися єдиним дарувальником. Він вказав адресу, на яку інші могли поповнювати запас, та публічно відображав стан. Кран став спільною розподільчою касою малої спільноти. Люди, які вже мали монети, фінансували досвід тих, хто тільки прибував.

Сатосі Накамото похвалив проєкт. Він написав, що сам планував подібну службу, коли буде для звичайних користувачів надто складно отримати цілу п'ятдесятибіткоїнову блокову винагороду. Його реакція показує, що розподіл не був побічним маркетингом. Мережа потребувала людей з гаманцями та залишками так само, як і запущені вузли.

П'ять біткоїнів не мали сучасної купівельної сили чи сучасного значення. Частка була достатньо великою, щоб з нею можна було експериментувати, та водночас достатньо дешевою, щоб програміст міг надсилати її чужим людям. Цінність крана лежала в першому дотику з гаманцем: адреса перестала бути рядком символів та стала місцем, куди дійсно щось надходило.

Гевін при цьому не чекав, доки з'явиться професійний розподільний сервіс. Він побудував сайт на інфраструктурі, яку мав під рукою, і публічно визнав, що це його перший проєкт у біткоіні. Таким чином, фонтан був водночас подарунком і відкритим експериментом. Кожен відвідувач тестував не лише переказ п'яти монет, а й код Гевіна, доступність сервера та здатність нового користувача створити правильну адресу. Коли в увімкненому режимі налагодження з'явилася вразливість безпеки, той, хто її повідомив, отримав винагороду, а Гевін виправив сервіс. Ранній біткоін не зростав на готовій інфраструктурі; люди будували її в процесі роботи, а помилки вирішували на очах у інших.

Сучасний користувач може вибрати біржу, обмінник чи біткоїн-автомат. Влітку 2010 року подібні служби тільки з'явилися та мали малу ліквідність. З'єднати банківський платіж з людиною, яка бажає продати кілька одиниць, було часто складніше, ніж використання програми. Кран тому не вирішував ціну; вирішував доступність.

Кожна надіслана частка також створювала малу мережеву можливість. Отримувач міг повернути монети, надіслати їх другові, використовувати їх у першій службі чи просто спостерігати за ними в програмі. Протокол уже умів пересувати вартість, але соціальний шар навколо нього був порожнім. Роздавання допомогло заселити його.

У цьому сенсі кран був протилежністю інвестиційному пораді. Не обіцяв зиску та не закликав до покупки. Дав людям одиниці саме тому, щоб вони не мусили спочатку вирішувати, скільки доларів вони готові ризикнути. Експеримент міг початися без фінансового зобов'язання, а досвід показував, чи новинка має сенс.

Проєкт одночасно виходив з тогочасного способу розподілу Біткоїна. Нові монети отримували видобувачі, але не кожен новачок хотів чи умів видобувати. Гевін Андресен змінив частину своєї видобувної чи купленої зазоби в міст між першими власниками та ширшим колом користувачів. Не був новим емісійним механізмом; всі роздані монети вже раніше виникли згідно з правилами мережі.

Кран тим самим розкрив парадокс ранньої валюти. Аби вона мала вартість, люди повинні її хотіти та використовувати. Аби вони могли її використовувати, вони повинні її спочатку отримати де-небудь. Веб-сайт цей круг не вирішив назавжди, але в вирішальній моменті його перервав даром. Кожні п'ять біткоїнів були запрошенням, яке можна було передати далі.

Простий веб-сайт швидко став також безпекою тестом. Один відвідувач виявив увімкнений режим налагодження Django. Помилкова сторінка могла розкрити чутливі дані програми, а тим самим загрозити запасу. Замість тихого зловживання помилку повідомили. Андресен виправив налаштування та надіслав йому 50 BTC як винагороду.

Епізод нагадує, як особистий був ранній Біткоїн. Не було встановленого процесу для повідомлення про вразливості чи безпекової команди. Був автор, користувач, форум та публічна реакція. Та сама відкритість, яка дозволяла швидкі експерименти, виставляла служби помилкам, які могли бути катастрофічними у фінансовій програмі.

Невдовзі знайшлися й ті, хто хотів отримати більше за інших. Вони змінювали IP-адреси та біткоїн-адреси й зверталися по нові виплати. Гевін поступово посилював перевірки: спершу CAPTCHA мали проходити підозрілі відвідувачі, а згодом — усі. Проблема була не в консенсусі Біткоїна. Самого факту, що сайт роздає щось цінне, вистачило, аби хтось почав шукати спосіб забрати більше.

Андресен зміни описував публічно та без приховування, що система не є досконалою. Потрібно було відрізнити справжніх новачків від автоматизованого висасування, не роблячи з простої брами складної реєстрації. Це був малий передвісник майбутніх служб: протокол міг бути без дозволу, але веб-сайт над ним мусив вирішувати спам, шахрайство та оперативну безпеку.

Добровільне поповнення водночас показало, що спільний резервуар не бездонний. Кожна зловживана доза відсутня комусь, хто хотів вперше випробувати Біткоїн. Захист крану тому не був захистом банківської вигоди. Це була спроба утримувати відкритий вхід достатньо довго, щоб він виконав свій розподільчий обов'язок.

У серпні 2010 року Андресен бачив уже інші цифри, ніж у червні. На форумі він написав, що ціна біткоїна зросла приблизно з половини американського цента до шести центів. Тож вартість початкової виплати збільшилася з кількох центів до тридцяти. Це все ще не були великі гроші, але за тисяч відвідувань запас біткоїнів для роздачі вичерпувався швидше.

Тому Гевін оголосив, що зменшить кожну виплату з 5 до 0,5 BTC. Це не було прогнозом майбутнього курсу. Він намагався розтягнути обмежений запас у час, коли ринок шукав ціну й дедалі більше людей цікавилися Біткоїном. Faucet мав пристосуватися до власного успіху.

З сучасної точки зору історія спонукає до множення розданих монет сучасним курсом. Такий розрахунок однак закриває її сенс. Андресен не роздавав відоме майбутнє багатство. Розделяв мало ліквідні експериментальні одиниці, щоб підвищити шанс, що мережа матиме користувачів та одного дня загалом ринок.

Деякі одержувачі монет втратили їх, інші витратили, а інші, можливо, тримали. Кран не вів життєпис кожної частки. Його успіх не вимірюється тим, хто на дарі заробив найбільше, а тим, скільком людям він усунув першу бар'єр. Отримати біткоїн перестало на деякий час означати видобуток, торгівлю з іноземцем чи вивчення зароджуваної біржі.

Біткоїн Кран урешті-решт належить до історії так само, як і перші гаманці та перші покупки. Він показав, що нові гроші потребують поряд з криптографією також розподілу, терпеливого пояснення та готовності нести витрати за чужий досвід. Веб-сайт зник, але його основне питання залишилося: як людина повинна зрозуміти відкриту грошову мережу, доки в ній сам не надіслав нічого?

Сучасний погляд легко перетворює фонтан на таблицю втраченого багатства. Таке рахування, однак, плутає пізнішу ціну з тодішнім рішенням. Гевін не роздавав рідкісні колекційні предмети з певною майбутньою вартістю; він платив власними монетами за те, щоб мережа отримала нових користувачів, транзакції та досвід. Частина подарунків, безперечно, залишилася забутою, частину продали, а частина могла когось спонукати до подальших експериментів. Жоден блокчейн не покаже, який із цих результатів виявився найважливішим. Він показує лише, що розподіл не був побічним питанням. Без людей, які мали що надіслати, функціональний протокол міг би й надалі нагадувати порожню площу.