Len Sassaman був дослідником приватності й працював над системами анонімної комунікації. Він долучився до проєктування Mixmaster і Pynchon Gate, засобів пересилання та отримання повідомлень. Досліджував не лише їхні можливості, а й слабкості та зручність. Його праця належить до історії цифрової приватності; схожі наукові інтереси самі собою не доводять, що він був Satoshi Nakamoto.
Уявіть приватну пошту, налаштування якої мало хто розуміє. Технічний задум може бути винахідливим, але на практиці допомагати небагатьом. Лен Сассаман (Len Sassaman) пов’язував приватність зі зручністю: на дослідницькому сайті він пояснював, що надто складна система може не залучити потрібних користувачів. Анонімне спілкування залежить і від іншого трафіку, серед якого ховається повідомлення. Тому він питав не лише, чи працює математика, а й чи можуть люди правильно користуватися системою. Він вивчав як захист таких систем, так і способи його подолати. [1]
Одним із підходів був Mixmaster — система пересилання пошти, яка ускладнює встановлення зв’язку між відправником та одержувачем. Документ Mixmaster Protocol Version 2 від 29 грудня 2004 року називає чотирьох співавторів: U. Moeller, L. Cottrell, P. Palfrader і L. Sassaman. Внесок Сассамана не потребує історії самотнього винахідника. Це архівний Internet-Draft, робоча пропозиція в середовищі IETF, організації з інтернет-стандартизації. Наявність в архіві не перетворює її на затверджений стандарт IETF. Тут це передусім конкретний запис того, що пропонували автори. [2]
Зашифрований вміст нагадує лист у непрозорому конверті: слів не видно, але доставку можна спостерігати. Такі супутні відомості в цифровому спілкуванні називають метаданими. До них належать розмір повідомлень, час і частота обміну. Mixmaster у проєкті 2004 року поєднує шари шифрування, пакети сталої величини й спільний запас, з якого повідомлення поступово пересилають. Це має ускладнити зіставлення конкретного входу з виходом. Проте змішування означає й очікування. Механізми пояснюють будову захисту, а не гарантують анонімність за будь-якого використання. [2]
Непомітно відправити лист — лише частина справи. Якщо вас упізнають біля поштової скриньки, зв’язок можуть розкрити з іншого боку. Лен Сассаман, Брем Коен (Bram Cohen) і Нік Метьюсон (Nick Mathewson) розглядали цю проблему в The Pynchon Gate 2005 року. Для відправлення проєкт використовує наявний анонімний канал. Для отримання — private information retrieval, або PIR: завантаження даних із приховуванням від серверів того, яку позицію ви шукаєте. Відправлення й отримання не є двома назвами однієї операції. Вони захищають різні частини шляху, і важливі обидві. [3]
PIR у проєкті 2005 року надсилає різні запити вибраним дистриб’юторам — серверам, що надають збережені дані. Їхню кількість стаття позначає літерою k. Клієнт об’єднує відповіді й отримує потрібний блок, тоді як окремий запит прямо не називає цей блок. Захист вибору передбачає, що нападник не контролює всі вибрані сервери. Тому важливо, хто ними керує. Кілька адрес під контролем однієї людини не рівнозначні незалежним операторам. Кількість серверів сама не доводить незалежності; припущення має відповідати реальному розгортанню. [3]
Уявіть, що ви завантажуєте помітно більше даних лише тоді, коли отримуєте багато пошти. Спостерігач може щось дізнатися, не читаючи вмісту. Тому проєкт 2005 року використовує блоки сталої величини й додаткові запити до визначеного максимуму. Для дотримання цього захисту клієнт не може щоразу зупинятися відразу після отримання справжніх повідомлень. Ціна зрозуміла: передаються і дані, не потрібні лише для читання пошти. Приватність тут залежить від шифрування, поведінки програми та додаткових витрат на передавання даних. [3]
Pynchon Gate у статті 2005 року використовує хеші — короткі цифрові відбитки для перевірки даних — і спільний кореневий хеш упорядкованого набору. Повторне обчислення допомагає перевірити відповідність очікуваним даним. Але якщо нападник надав змінені дані та підставний корінь, збігу з його власним значенням замало. Автори вимагають широко публікувати перевірні відомості й контролювати, чи погоджуються використані дистриб’ютори щодо кореня. Важливо не лише, чи збігається відбиток, а й звідки відомо, яким він має бути. Перевірці потрібна надійна вихідна точка. [3]
Поряд зі статтею про Pynchon Gate корисно читати README, вступний опис програмного проєкту. Автор Нік Метьюсон (Nick Mathewson) називає реалізацію незавершеною і перелічує код дистриб’ютора та колатора, а не повну систему. Колатор готує й упорядковує повідомлення для розповсюдження; користувацьке програмне забезпечення — окрема робота. Цей історичний запис не доводить готовності до безпечного використання сьогодні. Внесок Сассамана від цього не меншає. Він допомагав виявляти реальні проблеми й проєктувати рішення, цінність яких зрозуміліша разом з їхніми умовами та межами. [4]
Для повної картини прочитайте також Eric Hughes, Martti Malmi, Приватність у Bitcoin. На цю статтю також посилаються Eric Hughes, Martti Malmi.