Hal Finney був програмістом і шифропанком — прихильником захисту приватності за допомогою криптографії. Він працював над PGP, створив експеримент RPOW і допомагав тестувати ранній Bitcoin. Від Satoshi він отримав тестовий переказ 10 BTC.
Уявіть лист, якого посередники не можуть прочитати дорогою. В інтернеті такий захист допомагає забезпечити шифрування: повідомлення перетворюється так, щоб його можна було прочитати лише з відповідним ключем. Такі практичні можливості цікавили Hal Finney задовго до Bitcoin. У спогадах 2013 року він описав співпрацю з Phil Zimmermann над PGP, програмою для захисту комунікацій. Він також підтримував анонімний ремейлер — сервіс пересилання повідомлень, що допомагає приховати відправника. Finney належав до шифропанків, які прагнули підтримувати приватність придатним до використання програмним забезпеченням. Звідси виникало природне запитання: чи можна подібно захистити й цифрові платежі? [1]
15 серпня 2004 року Finney представив RPOW, скорочення від Reusable Proof of Work. Основою був Hashcash: комп’ютер шукає результат, який потребує обчислювальних зусиль, але легко перевіряється. Такий доказ роботи може, наприклад, зробити масове розсилання спаму дорожчим. Сервер Finney приймав ці докази й видавав натомість токени, підписані за допомогою RSA — криптографічного методу перевірки підпису емітента. Токен тут можна уявити як цифрову квитанцію про виконану роботу, а не фізичну монету. Це не був BTC, і система не використовувала правила Bitcoin для узгодження історії платежів. То був інший експеримент, який справді запустили. [2]
Звичайний файл можна надіслати Анні й залишити собі копію. Для грошей це проблема: одержувач не може безпечно прийняти вартість, якщо попередній власник і далі здатен її витратити. RPOW використовувало послідовні обміни. Поданий токен застосовувався один раз, а сервер видавав новий такої самої вартості; старий токен він не мав приймати повторно. Коли Анна передавала вартість далі, відбувався наступний обмін. Отже, багаторазово передавалася вартість, представлена доказом роботи, а не право одночасно витрачати той самий токен у кількох місцях. Саме цю послідовність означало слово «reusable». [2]
Залишалося запитання: чи може оператор потай випускати зайві токени? RPOW використовувало захищену плату IBM 4758. Вона могла надати підписане повідомлення, що визначало запущену програму; це називається віддаленою атестацією. Користувач міг зіставити підтверджену програму з оприлюдненим вихідним кодом. Мета полягала в тому, щоб менше покладатися на слово оператора. Але довіра не зникала: задум залежав від належної роботи обладнання та перевірки його походження, зокрема ролі IBM. Оператор також міг відключити сервер. Тому перевірюваний сервер не був децентралізованим блокчейном, історію якого спільно перевіряє мережа учасників. Нині архів позначає проєкт як завершений. [3] [5]
Коли Satoshi опублікував першу програму Bitcoin, Finney її спробував. У спогадах 2013 року він описав отримання 10 BTC від Satoshi як тестову транзакцію. Це була не купівля й не винагорода за блок: перевіряли, чи здатен один учасник передати наявні монети іншому. Для початківця ця різниця важлива. Майнінг допомагає записувати платежі до спільної історії та передбачає винагороду за блок; звичайна транзакція змінює того, хто надалі може витратити певні кошти. Тож Finney був не просто читачем пропозиції. Він перебував на іншому кінці реального випробування. [1]
Finney не описував перші дні як готовий бездоганний продукт. Він листувався із Satoshi, повідомляв про помилки, а Satoshi їх виправляв. Так виглядає важлива частина розробки: хтось запускає програму в реальних умовах, описує проблему й допомагає перевірити виправлення. У спогадах є навіть побутова деталь: зрештою він вимкнув майнінг, бо комп’ютер нагрівався, а вентилятор йому заважав. Ранній Bitcoin так постає не наперед написаною легендою, а програмою, яку люди поступово випробовували. Тестувальник вкладає працю та знання; це не дає йому постійного права вирішувати за всіх користувачів. [1]
17 березня 2013 року Finney представив інший експеримент — bcflick, натхнений пропозиціями Mike Hearn. Запитання було зрозумілим: чи можна завадити шкідливій програмі одразу спустошити гаманець? Задум використовував Flicker для короткочасного виконання захищеного коду й TPM, захисний чип комп’ютера, для захисту конфіденційних даних. Підписування транзакцій мало проходити через модуль, що контролював денний ліміт витрат. Ліміт обмежував би нападника, але не запобігав автоматично кожній крадіжці. Експеримент потребував сумісного обладнання й безпечного початкового налаштування; уповноважений користувач міг перевищити ліміт у безпечному режимі. Це історичний захисний задум, а не сучасна рекомендація гаманця. [4]
Автобіографічний текст Bitcoin and me 2013 року показує й інший бік його життя. Finney описав, як хвороба БАС поступово обмежувала його рухи, та керування комп’ютером за допомогою відстеження руху очей. Програмування залишалося для нього важливим, хоч і стало значно повільнішим. Тож його історія також про самостійність і можливість продовжувати працювати. Водночас текст слід читати як особисте свідчення: враження Finney від листування не встановлюють, хто приховувався під іменем Satoshi Nakamoto. Його власний внесок не потребує цієї відповіді. Він задокументований у програмах, оголошеннях і співпраці, що допомагали втілювати криптографічні ідеї на практиці. [1]
Для повної картини прочитайте також Financialization, Adam Back, Reusable Proofs of Work, Satoshi Nakamoto. На цю статтю також посилаються Satoshi Nakamoto, Hashcash, Bit Gold, Reusable Proofs of Work.