Hyperinflation — надзвичайно швидке зростання загального рівня цін, що суттєво послаблює купівельну спроможність і придатність грошей до використання. Дослідники часто застосовують місячний поріг Кагана. Бухгалтерський облік враховує й інші показники, тому місячні, річні та багаторічні дані не можна вважати взаємозамінними.
Економіст Філліп Каган, Phillip Cagan, запропонував поширену межу: епізод починається в місяці, коли зростання цін перевищує 50 % за місяць. Дослідження Міжнародного валютного фонду (МВФ) нагадує й правило завершення: останнім є місяць перед тим, як рівень інфляції опуститься нижче цього порогу й залишатиметься там щонайменше рік. Одного спокійнішого місяця недостатньо; кінець підтверджують лише згодом. Це домовленість для порівняння подій, а не універсальне юридичне визначення. Коли економіку називають гіперінфляційною, варто перевірити, чи застосовано критерій Кагана, чи інший. Позірно суперечливі твердження можуть використовувати різні міри. [1]
Візьмімо два місяці зростання по 50 %. Наша умовна покупка спочатку коштує 100, потім 150, а далі 225. Загальне подорожчання становить 125 %, а не 100 %, бо друге зростання рахуємо вже від вищої ціни. Якби ті самі 50 % повторювалися всі 12 місяців, річний приріст був би приблизно 12 874,63 %, а не 600 %. Ми перемножуємо послідовні співвідношення цін, а не додаємо відсотки. Це не історія певної країни й не твердження, що рівно 50 % перевищує поріг Кагана. Приклад показує, наскільки оманливе число без зазначення періоду. [1]
Різке подорожчання бензину помітне одразу. Але один цінник не показує зміни загального рівня цін. МВФ пояснює його через індекс, який відстежує визначений кошик товарів і послуг за певний період. Так само стрибок ціни акції чи біткоїна (BTC) не вимірює внутрішню інфляцію. Потрібні зіставний місячний ряд, відома методика та чесне зазначення прогалин або затримок даних. Навіть банкнота з багатьма нулями не замінює відсутнього індексу. Debasement, ширше поняття погіршення грошей, може стосуватися й металу в монеті; це не автоматичний синонім гіперінфляції. [2]
Центральний банк Німеччини Bundesbank описує Німеччину 1923 року, коли подекуди зарплату платили щодня. Люди поспішали обміняти банкноти на товари, продавці переписували ціни, а частина торгівлі перейшла до обміну на продукти чи вугілля. Гроші втрачали функції Medium of Exchange, засобу обміну, і Store of Value, способу зберігати вартість на майбутнє. Purchasing Power означає, скільки за них можна купити; очікування могло різко зменшити цю кількість. Наслідки були різними. Вони залежали від швидкості перегляду зарплат, валюти боргу й моменту отримання платежу та можливості його витратити. [3]
Якщо держава постійно витрачає більше, ніж збирає, різницю потрібно фінансувати. Опубліковане МВФ дослідження сучасних епізодів пов’язує їхній початок із великими дефіцитами, фінансуванням зокрема через Seigniorage, дохід від випуску грошей, і труднощами підтримання валютного режиму, тобто обраних правил визначення обмінного курсу. Це не єдиний сценарій для всіх країн. Якщо люди також не хочуть тримати місцеву валюту, швидше витрачання чи обмін можуть посилювати втрату довіри. Проте саме зростання Monetary Base, готівки та залишків банків на рахунках у центральному банку, ще не доводить початку гіперінфляції. Як і разовий перебій пропозиції. Причини потребують доказів, а не одного графіка. [4]
Стандарт обліку IAS 29 стосується суб’єктів, функціональна валюта яких, тобто валюта основного економічного середовища, належить гіперінфляційній економіці. Серед показників — накопичена інфляція за 3 роки близько 100 % чи більше та прив’язка цін, відсотків або зарплат до індексу. Це не місячні 50 % за Каганом. Рішення IFRIC, комітету з тлумачення стандартів, опубліковане в липні 2025 року, описує оцінку кількох індикаторів із застосуванням судження, а не висновок за одним. Мета — не порівнювати у звітності грошові одиниці з дуже різною вартістю. Перерахунок індексом не повертає підприємству чи вкладнику втраченої купівельної спроможності грошових залишків. [5] [6]
За даними Bundesbank, Rentenmark запровадили в листопаді 1923 року. Справжню зміну валютного режиму не можна плутати з простим перейменуванням одиниць. В окремому нашому прикладі 1 000 старих одиниць стає 1 новою. Залишки та ціни перераховують в однаковій пропорції, тож перейменування саме не додає товарів. Це модель, а не історичний курс. Disinflation також означає сповільнення зростання цін, а не їхнє автоматичне повернення до попереднього рівня. Коли цінники перестають змінюватися так швидко, це важливе поліпшення, але минулі втрати заощаджень не зникають. [3]
Bitcoin.org описує обмежену емісію BTC, але й ціну, залежну від попиту та пропозиції. Люди, які відмовляються від місцевої валюти, можуть шукати інші валюти, товари чи різні активи; вони не обов’язково оберуть Bitcoin. Якщо BTC стрімко дорожчає у валюті, що руйнується, частина руху може відображати саме її падіння. Сам курс не доводить такого самого реального виграшу, виміряного споживчим кошиком. Доступ до обміну, безпечне зберігання та коливання BTC залишаються важливими. Обмежена емісія пояснює властивість системи, а не гарантований результат для кожної людини під час кризи. [7]
Для повної картини прочитайте також Seigniorage, Debasement, Disinflation, Purchasing Power. На цю статтю також посилаються Seigniorage, Debasement, Disinflation.